Юрій АНДРУХОВИЧ
Про
Iздрика
Iз циклу
есеїв про українських літераторів
Про нього відомо тільки те‚ що він
мешкає де-небудь у Калуші. Але по четвергах
приїздить до Станіслава. Він завжди ходить
містом із початою пляшкою мінеральної води. Час
до часу надпиває з пляшки. І так до вечора‚ поки
не повернеться в Калуш. Одного разу в суботу я
побачив суб‘єкта‚ що йшов мені назустріч з
початою пляшкою мінеральної води. (Парадокси
мовлення: “йшов на зустріч із початою пляшкою
мінеральної води”). “Якби сьогодні не була субота‚ а був четвер‚ я
подумав би‚ що це Іздрик”‚ – подумав я. Не встиг
я подумати‚ як зустрічний був уже зовсім
близько. Тут зненацька з‘ясувалося‚ що це
Іздрик. Висновок звідси один: кожне правило має
свої винятки.
Про нього відомо також те‚ що
повертаючись із Франківська до Калуша вечірнім
дизелем‚ він майже завжди просипає зупинку в
Калуші. Потім виходить на першій-ліпшій станції
(чим перша вона від Калуша‚ тим ліпша) і‚
допиваючи мінеральну воду з початої пляшки‚
думає‚ що робити далі. За кілька годин він
дочікується дизеля у зворотному напрямі і сідає
в нього. Але‚ як правило‚ знову просипає Калуш.
Якось він упродовж тижня курсував між
Франківськом і Моршином‚ жодного разу не
прокинувшись у Калуші. Це тривало б вічність‚
якби врешті його родина не вийшла по нього на
калуський вокзал і не розбудила його голосними
криками з перону. Так вдалося розірвати це
зачароване коло.
Якось у тому ж таки дизелі відбувалася
тотальна перевірка квитків. “Мущина‚ а шо у
вас?” – запитала в нього залізна пані залізниць.
Іздрик був дуже стомлений цілоденним
перебуванням у Франківську і ледве спромігся
витиснути з себе: “П-с-с-свідчення...”. “Вам
показати?” – дисципліновано запитав трохи
згодом.
Залізнична пані оцінила досвідченим
поглядом його самого‚ його стан‚ його
дисциплінованість‚ а також почату пляшку
мінеральної води і‚ зітхнувши‚ відповіла: “Та
шо ви вже можете показати...”
Але не мала при цьому рації.
Зате у Відні я всім показував книжку
“Екзотичні птахи і рослини”. Але оскільки там
ніхто не читає по-українському‚ то я змушений
був зосереджувати їхню увагу на малюнках. “Це
робив мій приятель Іздрик‚ – пояснював я. – Про
нього відомо тільки те‚ що він мешкає де-небудь у
Калуші. Але по четвергах приїздить до Станіслава.
Він завжди ходить містом із початою пляшкою
мінеральної води. Час до часу надпиває з пляшки. І
так до вечора‚ поки не повернеться в Калуш”. Мої
співрозмовники розуміюче кивали головами і
казали “toll!” Хоча іноді були серед них і такі‚
що казали “super!”
Іншого разу я розповідав у Відні про
те‚ що в ориґіналі Іздрикові малюнки в моїй
книжці це насправді зовсім не малюнки‚ а такі
величезні полотна розмірами десять на чотири
метри. Нібито він робив їх у Кракові спеціально
до візиту Найсвятішого Папи. Нібито ними було
прикрашено краківські вулиці‚ якими
пересувався папський ескорт. Забачивши
Іздрикові полотна‚ Папа буцімто наказав
зупинити процесію. “Хто є той несамовитий
артиста‚ котрий втяв такі неймовірної потуги
концепти?” – запитав латинською мовою Папа‚
визираючи з паланкіна‚ несеного вісімкою
чорношкірих невільників. “Ego sum”‚ – відповів з
натовпу Іздрик‚ надпиваючи мінеральну воду з
початої пляшки. “Ах знову ці українці!” –
розчулився Папа і млявим помахом чи то
поблагословив‚ чи то наказав рушати далі.
Якось у Відні я показував свою книжку
австрійському письменникові Гельмутові
Айзендле. Він дуже старий‚ мудрий і
розважливий‚ тому що п‘є багато вина. Оскільки
Гельмут не вміє читати по-українському‚ то я
зосередив його увагу на малюнках. “Це робив мій
приятель‚ – пояснював я. – Його навмисне
запросили до Кракова‚ щоб він показав їм
ангелів. Це ангели!” – тицяв я пальцем у книжку.
“Так-так‚ це ангели‚ – заспокоїв
мене Гельмут‚ гортаючи сторінки. – Я теж думаю‚
що це ангели. Швидше за все‚ саме так вони і
виглядають”. Після чого віддав мені книжку і
сягнув по останні два літри.
Висновок звідси один: розумній людині
нічого не треба казати двічі.
Історій про Іздрика є безліч або
принаймні декілька. Це був лише початок. А
продовження – саме так‚ зараз буде
продовження‚ наступна історія про Іздрика – сам
Іздрик! |