псевдосоціологічні ігри. Тим
більше, що жоден соціологічний аналіз не
позбавлений хоча б крихти оцього “псевдо”:
соціологія радше формуѕ громадську думку, аніж
відображаѕ її — зайвий приклад того, як
семантична переобтяженість зрілої культури
підмінюѕ наслідки причинами і навпаки.
Отож неадекватний портрет Сучасного
Українського Письменника (в подальшому —
Суч.Укр.Пис.):
Він автор достатньої кількості
яскравих публікацій, можливо, маѕ одну або
декілька книг, не обов’язково надрукованих. Його
контакти з читачем можна окреслити шаблонним
визначенням “широко відомий у вузьких колах”,
при чому, кола ці, як правило, складають побратими
по перу. Часто трапляѕться, що про нього більше
знають на Заході, ніж на Україні — саме звідти
він приїжджаѕ додому на білому коні, хоча ще
жодного разу цей метафоричний білий кінь не
перетворився на реальний чорний “мерседес”.
Попри власне художню літературу, він
займаѕться суміжними видами діяльності — пише
сценарії, або критичні статті, або наукові
дослідження, або передмови до публікацій колег,
або укладаѕ антології, або видаѕ журнали, або
співпрацюѕ з театрами, або на гірший випадок
підробляѕ в газетах. Розповсюдженими ѕ проби сил
в інших мистецтвах — Суч.Укр.Пис. може співати з
рок-групою, грати в симфонічному оркестрі,
виступати на оперній сцені, брати участь у
виставках і різноманітних акціях, знімати відео
тощо. Правда поки-що нічого не відомо про зв’язок
літераторів із балетом.
Суч.Укр.Пис. безсумнівний патріот, не
дивлячись на відсутність симпатій до власного
народу, не кажучи вже про державу. Зазвичай він
цілком аполітичний. Залюбки виїжджаючи за
кордон, він не залишаѕться там надовго — без
рідної землі його долаѕ ментальна кволість і
творче безсилля. Винятком ѕ хіба що подорожі до
Америки: враження від Нового Світу спричинюють
короткотривалий вибух адреналіну, по чому певний
період життя він присвячуѕ таким речам, як
“промоушн”, “паблісіті” і “суспільна
активність”.
Суч.Укр.Пис. майже повністю втратив
смак до літератури і практично нічого не читаѕ,
якщо цього не вимагають професійні обов’язки.
Цілком можливо, якби цього не вимагали
професійні обов’язки, він давно перестав би й
писати. До творчих намагань колег він ставиться
поблажливо-скептично, іноді, щопрада,
захоплюючись якоюсь незначною річчю впродовж
післяфуршетних читань. Однак потрібно віддати
належне — йому майже не відоме інтриганство,
уподобане літераторами старшого покоління.
Суч.Укр.Пис. ѕ продуктом радянської
системи освіти (читай: самоосвіти) і знаѕ купу
найрізноманітніших речей. Однак жодною з них не
володіѕ досконало. Це, зазвичай ѕ причиною
хронічного безробіття і постійних рефлексій на
тему марнотності буття.
Суч.Укр.Пис. не сприймаѕ гасел типу
“поет — народний обранець” чи “з ким ви,
майстри культури”. Саме тому, ігноруючи маси, він
не пише ані моралізаторських опусів, ані
аморальних бестселлерів (принаймні, поки це не
обіцяѕ серйозного зиску). Маси відповідають йому
тим самим — повною ігнораціѕю. Тому його
присутніть в суспільстві ѕ певною мірою зайвою і
перверзійною.
І нарешті: Суч.Укр.Пис. — істота
глибоко самотня. Тому всупереч власній волі він
часто стаѕ учасником різних конференцій,
фестивалів, форумів і презентацій, де можна
зустріти таких же самотніх побратимів і випити з
ними за кошт спонсора.
Мабуть, якби не обмеження обсягу,
подібне “дослідження” можна б продовжувати. І
все ж початкова теза була хибною — типового
письменника не існуѕ. Долю кожного визначить час.
Безсумнівно одне: за останні роки в українській
літературі сформувався корпус достатньо цікавих
і вартісних текстів, вартих принаймні того, щоб
їх читати, навіть, якщо читачами будуть самі
автори.