Холоднеча. Кохана моя,
чи ти чуєш, яка холоднеча?
“Смертний протяг”, — сказала би Марта, а Марта
знає сенс.
Не врятує ніщо — ні мовчання, ні зустріч, ні
втеча, —
не врятує ніщо, бо у холод зникає все.
Хоч неначе немає зими — ні заметів, ані
заметілі.
Холоднеча суха, мов запущений туберкульоз.
Лиш на тілі відбитки одеж, що недавно безславно
зотліли
в намаганні згоріти. Можливо, згоріти всерйоз.
Проростає цибуля, і яблука в’януть потроху.
Розсипається в прах великодній вінок на стіні
Допиваю вино, що
бродило минулого року,
і жбурляю пляшки за вікно, в неіснуючий сніг.
Холоднеча стерильна, і марно чекати предтечу.
Це Різдво не прийшло і, напевно, уже не прийде.
Я ховаюсь в кімнатах, натягую шкури на плечі,
та сховатись від цього, кохана, не можна ніде.
Треба вбрати, кохана, ці шкури, поїджені міллю,
і виходити з дому, і переступати поріг,
і рушати на південь, у край, де ще є заметілі,
щоб упасти обличчям у білий, незайманий сніг.
