МІСЦЕ
ПОЕТІВ У МІСТІ ПОЕТІВ
На «Бієнале поетів» у Москві були як україномовні,
так і російськомовні українські літератори
Інтерв'ю з Галиною ПЕТРОСАНЯК
«Україна Молода», № 188,
10 октября 2005
Рубрика: КУЛЬТУРА
Надзвичайно велика кількість рекламних плакатів і афіш повідомляла
цього року москвичам і гостям російської столиці, що вони перебувають
у місті поетів. Таке почесне визначення Москва заслужила, провівши четвертий
Міжнародний фестиваль «Бієнале поетів» і запросивши до себе більше півсотні
поетів iз різних країн світу. Численна делегація iз України україномовних
і російськомовних поетів, серед яких Сергій Жадан, Андрій Поляков, Ірина
Євса та інші, презентувала нашу державу на міжнародному поетичному фесті.
Кореспондентка «УМ» попросила Галину Петросаняк, поетку з Івано-Франківська,
поділитися своїми враженнями від «Бієнале».
– Чого ви очікували від фестивалю?
– Це запрошення було для мене трохи несподіваним. Зазвичай, подібні запрошення
і зустрічі відбуваються на грунті приватних ініціатив. Я знайома з Ігорем
Сидоренком (справжнє прізвище Ігоря Сіда, куратора української частини
«Бієнале». – Авт.) ще з 1999 року, коли у Москві проходив «Южный акцент»,
фестиваль української літератури, на якому були представлені лише україномовні
літератори, такі як Іздрик, Андрухович, Прохасько, Жадан... Відтоді ми
знайомі з Сидоренком вже приватно. Керуючись, певно, саме цією обставиною,
він цього року запросив мене. А мені, у свою чергу, надзвичайно цікаво
було поспілкуватися на такому рівні. В Україні я спілкуюся з колегами
досить активно, але можливість вийти на рівень спілкування за межами країни
– це надзвичайно цікавий досвід, потрібний для всіх творчих людей. Звісно,
це вартувало мені багато зусиль, бо я мусила всі турботи покинути вдома
і поїхати за тисячу кілометрів. Але я дуже рада, що погодилася, бо отримала
можливість «пірнути в атмосферу».
– Чи були у вас до фестивалю якісь контакти з російськими поетами?
– Ні, контактів було дуже небагато. Я думаю, що не тільки в мене персонально,
а й в усіх українських авторів, особливо україномовних, не так вже й багато
є контактів із російськими митцями.
– Як ви взагалі оцінюєте обізнаність обох читацьких аудиторій
з літературою країни-сусіда?
– Тут, певно, діє якесь упередження і не дуже добре знання одне одного.
Не думаю, що пересічний російський читач знайомий з представниками української
молодіжної прози. Бракує, напевно, реклами, бракує зусиль iз боку українських
видавців, бракує перекладачів, які би перекладали українську літературу
російською. Тому, я думаю, що головний бар'єр – банальне незнання.
– Тобто, після розпаду СРСР єдиний інформаційний і культурний
простір було втрачено?
– Частково він існує – це простір мовний. Російська мова – це колосальна
територія, в межах якої відбувається спілкування на найвищому рівні. Російськомовні
автори в Україні мають більше шансів бути в цьому просторі, оскільки мова
– це основний чинник, основний інструмент і основний, так би мовити, пан
у літературі. А з україномовними авторами трішки складніше, оскільки це
вже простір іншої мови. Для успішної комунікації в цьому просторі потрібні
гарні посередники.
– Чи бачите ви Москву майбутньою столицею поетів, якою вона себе
позиціонує, організовуючи подібний фестиваль?
– Я думаю, це, здебiльшого, тому що література, може, не так поезія, як
література взагалі, зокрема російська література усього ХХ століття, –
це мистецтво світового рівня. Я думаю, якщо Москва буде в цьому напрямі
рухатися, то їй вдасться завоювати цей титул столиці літератури, столиці
поезії.
– Чи є у вас переклади російською?
– Існує близько 20 віршів, перекладених на російську Андрієм Пустогаровим.
Це перекладач, який має українські корені, але живе в Москві. І кілька
віршів переклав Ігор Сід. Звичайно, хотілося би ще когось залучити, бо
переклади поезії – справа важка, і чим більше варіантів, тим iмовірніше
наближення до оригіналу.
Розмовляла
Інна ЗАВГОРОДНЯ
|
|