Акции
Крымского клуба



Вечер украинского поэта Сергея Жадана.
Салон "Классики 21 века", Москва, 02.03.2006

 

МОСКОВСЬКИЙ TEST-DRIVE "ДЕПЕШ МОД"

 

Iнна ЗАВГОРОДНЯ

Liter.net, 12.03.2006

Сергій Жадан презентував у Москві роман «Депеш мод», що вийшов у петербурзькому видавництві «Амфора» у перекладі Ані Бражкіної ще восени. Перекладачі та журналісти, що за сумiсництвом були ще й першими московськими читачами роману, поділилися своїм досвідом перекладу Жадана, а також враженнями від книги «Депеш Мод», яка виходить на російський ринок.

Костянтин МІЛЬЧИН,
книжковий журналіст (газета «Книжное обозрение», телеканал «Культура», радіо «Россия»): «Депеш Мод» – розважальна література»
:

– Видавці написали на книжці, що Жадан проводить безпощадну трепанацію черепа поколінню тридцятирічних. Мені 25. Але як на мене, це маячня. «Депеш Мод» – просто жахливо смішна книжка. Вона чудово написала, там є страшенно дотепні штуки, жарти, історії, а записувати її в якісь там рамки трепанацій не варто. Тобто, по-перше, це хороша література, а по-друге дуже смішна література. Я буду радити почитати її усім, у кого є почуття гумору, незалежно від того, коли вони народилися, люблять вони читати про трепанацію черепа чи не люблять, в Росії вони народилися чи в Україні. А також незалежно від того, люблять вони чи не люблять творчість групи «Депеш Мод». Бо я, наприклад, не люблю «Депеш Мод», а книжку Жаданову люблю.

– А як сприйме цю книжку багатонаціональне російське суспільство, у якому так гостро зараз стоять міжнаціональні суперечки. Наприклад, там у книжці є словосполучення «йобаний Азербайджан», ти не припускаєш, що воно може образити азербайджанців? Ти хто по національності?

– Я росіянин. Але у книжці, настільки я розумію, нема жодного антиросійського випаду. Хоча коли є випади проти тебе, завжди лише цікавіше почитати. Але слід розуміти, що герої цього роману – не найбільші інтелектуали.

– Жадан, до речі, також герой свого роману.


– Ну але ж він і не заперечує всього цього. Тобто, роман написано від особи такого собi придурка, це не приховується. Зображено безбашену молодь, яка не надто думає про те, що робить. Самоіронія, якою сповнений роман, робить його чудовим. Бо немає страшніших речей за літературу, написану серйозно. Це вже будуть твори соцреалізму, присвячену поколінню БАМу, от там все серйозно. Я думаю, не треба нікому ображатися, бо це все ж відображення якихось народних стереотипів. Тобто, це якісна література, але загалом вона розважальна, хоч у цьому немає нічого поганого.


Олена МАРІНІЧЕВА,
журналіст, перекладач Андруховича і Забужко: «Із Жадана-прозаїка визирає Жадан-поет»


– Я перекладала невеликий уривок про політику з роману Жадана «Анархія в Україні» для одного російського Інтернет-ресурсу. Цей уривок потім почав з шаленою швидкістю розповсюджуватися і зажив власним віртуальним життя, викликавши діаметрально протилежні відгуки. Його називали і політичним, і антиполітичним, але можна сказати, що він вибухнув. Ще я би дуже хотіла перекласти першу книжку Жадана «Біг Мак», власне, я збираюся це зробити, і ми з Сергієм вже про це говорили.
– Як Москва відреагує на «Депеш Мод»?
– «Депеш Мод» – це блискучий текст, який потребує уважного перекладу емоційного фону і не передбачає дослівного перекладу. Для того, щоб ця книжка прозвучала у нас, треба перекласти цей драйв, не вірші, не слова, не їхню точність, треба передати настрій і стихію української книжки. Із Жадана-прозаїка визирає Жадан-поет, з його молодіжним сленгом і юнацьким відчаєм. Я прочитала роман обома мовами. Якби у Москві знайшлося достатньо людей, що читають українською, книга була би сприйнята блискуче, а як вона буде сприйнята у даному варіанті – не можу сказати. Будемо сподіватися, що сама душа книжки, що робить її, повірте мені, виключною, і в контексті російської, і у контексті української літератури, прорве усі перепони і знайде свого читача.


Андрій ПУСТОГАРОВ,
поет, перекладач Жадана, Андруховича, Ешкілєва, Іздрика та ін.: “Я у захваті від «Порно»”


– Роман «Депеш мод» не дуже мені подобається. Головним чином тому, що там немає цікавих героїв. У книгах Жадана єдиний цікавий герой – це він сам, тобто, його ліричні відступи у цих книгах. А що робити з усіма іншими героями, Сергій, по-моєму, сам не зрозумів. Та ж проблема відсутності цікавих героїв мені бачиться у його наступній книзі «Гімн української молоді». Мені дуже подобається його книга «Анархія в Україні», я переклав звідти декілька фрагментів. Як на мене, це одна з найкращих книг, що з’явилися останнім часом в Україні, і яка читається на одному диханні від початку до кінця. І ще я перекладав оповідання «Порно», і я теж у захваті від нього.

Анна БРАЖКІНА,
автор перекладу роману «Депеш Мод» та інших творів Жадана російською мовою: «Жадан – це анти-Пєлєвін»


– Я зараз пишу біографію Жадана, тому дуже чекала його зі своїми чотирмастами питаннями, а він з’явився буквально на півдоби.

– Як він перекладається?

– Перекладається він легко, у порівнянні до інших монстрів української літератури, типу Іздрика чи Андруховича, тому що він відображає архетипічну мову свого кола, а у межах сленгу перекладати дуже легко. До того, все ж таки Жадан – це російський автор. Я розумію, що це богохульна заява, але так є. Відмінність української і російської мови, як нас вчив Великий Андрухович, у тому, що у них різний мат. Український мат пов’язаний з задньою частиною тіла, а російський, відповідно, з передньою. Виходячи з того, що основною темою дискусій навколо творів Жадана пов’язна з використанням у ній ненормативної лексики, принаймні у кожній критичній статті тією чи іншою мірою про це згадується (при чому це особливість української літературної критики) я навіть зробила невеличкий контент-аналіз, проаналізувавши великі масиви тексту, і визначила, яка кількість матюків використовується у прозі Жадана, належать вони до авторських виразів, чи звучать з уст героїв, стосуються вони задньої частини тіла чи передньої…Тобто, здійснила таке невеличке наукове дослідження, статистичне, за допомогою якого з’ясувала, що Жадан більше орієнтується на передню частину тіла. Тобто, за класифікацією Андруховича, Жадан – російський автор. За цим самим показником Жадан – експансивна і агресивна людина, орієнтована на ігри з людською агресією. Увесь контент ненормативної лексики говорить про те, що ця тема, тема агресії, надзвичайно його хвилює. Він готовий просуватися по незнайомій території, тобто, по великому рахунку, Жадан – авантюрник. Усе це витікає з мого дослідження. До речі, 80% нецензурних виразів, що присутні у його прозі, авторські. Він бере на себе відповідальність за те, що непристойно поводиться у публічному місці, тобто, на літературній площадці. Це характерно саме для європейської літератури. Саме європейські автори не скидають відповідальність на героїв, а самі відповідають за все, тобто, матюкаються самі.

– Яке твоє особисте враження від роману «Депеш мод»?

– У цьому романі Жадан виправдовує існування людей поза часом. 90-ті роки – це міжчасся, руйнування, якоюсь мірою воно породжувало трагічне світосприйняття. А надаючи йому сміхового забарвлення, він виправдовує людей. Якби ми спробували по-чесному уявити, як студенти 90-х років, нехай навіть студенти-германісти Харківського педінституту, проводять вільний час, ми би дійшли висновку, що читаємо у «Депеш мод» документ епохи. Це не залежало від них. У всьому міжчассі трапився єдиний сюжет, навколо якого можливо було вибудувати сюжет. Похорони, свята справа, це єдине, що могло примусити діяти людей міжчасся. Це місце, де тільки формувалася нова культура, що не мала ще ні політичних, ні мовних проявів. Жадан відобразив стан хаосу, його герої чіпляються за випадковій сюжет. У цьому плані це класичний твір, коли дії героїв виправдано темою похорону, а те, що з ними відбувається, має максимально можливу подієву насиченість. Цигани, діти в електричках, якісь там пам’ятники, всю цю надмірність міжчасся просто помічено і описано, а насправді ж там нічого не відбувається. Тобто, Жадан заповнив порожнє життя початку 90-х років усім, чим було можливо його наповнити, і таким чином надав сенсу, виправдав життя цілого покоління. За ці всього лише 10 днів, поки я працювала над перекладом роману «Депеш мод», мене супроводжувало це відчуття наповнювання порожнього життя. Його роман – це протиставлення роману Віктора Пєлєвіна «Чапаев и Пустота», коли люди вихолощували навколишнє життя. Там сюжет складався з архетипічних речей, від яких неможливо було відкрутитися, треба було щодня щось робити: йти вбивати чи йти продавати себе, бо навколо революція. А коли навколо немає нічого, і ти сам намагаєшся опалювати навколишній степ власною енергетикою, це інше. В цьому плані Жадан – це анти-Пєлєвін.

– Як книжку сприймуть у Москві?

– Коли я перекладала цю книжку, мені здавалося, що книжка стане суперпопулярною на усьому пострадянському просторі. Але, на жаль, видавництво спрацювало вкрай погано, бо вбити такий текст и не дати йому прозвучати – не так вже й просто. Для цього треба постаратися.

– Видавництво «Амфора» не надрукувало твого імені на книжці і взагалі не вказало, що книжка перекладена з іншої мови. Чи збираєшся ти відстоювати свої авторські права перекладача?

– Як у людини, що вперше зіштовхнулася з такою дивною ситуацією, мені не могло навіть спасти на думку щось подібне. Ще за місяць до друку до Сергія звернулися редактори і сказали: яка гарна книжка, – чи, може, переклад? Сергій, природньо, відповів, що переклад, але відповідь, певно, не дісталася адресата. В принципі, можна зрозуміти, чому харківському авторові приписали російськомовність, але це нікого не виправдовує. Спочатку ми намагалися знайти прийнятний вихід з цієї ситуації, якийсь компроміс. Ми пропонували видавцям надрукувати вкладиші, які можна було б наклеїти на книгу, але коли ми отримали заклеєні плівкою примiрники, стало зрозуміло, що ніяких вкладишів там немає. Тому у майбутньому я не виключаю, що ми звернемося до суду для захисту авторських прав.