ЛИТЕР.NET
ГЕОПОЭТИЧЕСКИЙ СЕРВЕР КРЫМСКОГО КЛУБА
создан при поддержке Фонда Дж. Сороса
ГЛАВНАЯ СТРАНИЦА ИСТОРИЯ ОБНОВЛЕНИЙ ПОИСК ГЛОССАРИЙ КОНТАКТ

 
Отзывы прессы Юрий АНДРУХОВИЧ
 

 

Юрий Андрухович

 

З ПІВДЕННИМ АКЦЕНТОМ

 

Нас було десь так від тринадцяти до п’ятнадцяти осіб, і ми повинні були презентувати нове мистецтво України, передусім літературу, в Москві. Ця напівбожевільна ідея визріла в надрах “Кримського клубу” – є така культурницька інституція, заснована в російській столиці кількома мігрантами з Півдня. Тому й фестиваль, влаштований ними для нас у Москві наприкінці травня, мав назву дещо провокаційну, але в межах політичної коректності – “Південний акцент”. Зрештою, те, що Україна лежить південніше від Москви, -- незаперечний географічний факт. Щодо “акценту”, то мався на увазі перш усього “наголос”. Таким чином організатори фестивалю вказували на простір своїх зацікавлень і пріоритетів – на Україну.

Колись українські письменники їздили до Москви переважно на всілякі декади й тому подібні соцреалістичні урочистості. Склад делегації уважно вивчався в найвищих ідеологічних інстанціях. Честь поїхати до Москви, аби продемонструвати там розквіт художнього слова в Україні, була настільки високою й запаморочливо солодкою, що надавалася далеко не кожному і навіть не кожному десятому. Українські письменники везли до Москви не лише братньо-синівські почуття і трепетні сподівання бути виданими в “Советском писателе”, але й значні кількості південних дарів, як-от українська з перцем, сало, яблука й рушники з перепілками. Усе відбувалось, як правило, на найвищому ідейно-художньому рівні і закінчувалося таким несамовитим, оргіастичним єднанням, що й уявити годі. Воїстину, як казав поет, “сумно, страшно, а згадаєш – серце усміхнеться”.

Сьогодні, коли ці контакти узалежнилися від приватної ініціативи окремих осіб і недержавних організацій, ситуація, нарешті внормувалася. І виявилося, що українська література Росії не потрібна. Зрештою, й Україні також. Так принаймні сформулював тему свого виступу в Москві мій приятель Юрко Іздрик, спричинивши цією заявою кількагодинну дискусію, туго настояну на стереотипах, задавнених образах, нервах, міфах, натяжках і непорозуміннях. Безумовно, час зупинився, думав я. Десять років тому, коли я вперше приїхав до Москви, суперечки були приблизно про те саме – наприклад, мене переконували в тому, що живучи в Україні не конче володіти українською мовою й це нормально.

Але, на щастя, час зупинився лише в головах декотрих інтелектуалів. У всьому іншому він рухається. Москва, що лежала навколо нас неймовірно привабливим і страшенно інтенсивним організмом, мегаполісом кінця тисячоліття, була найпершим тому підтвердженням. Можливо, це була тільки ілюзія -- кінець травня всюди чудовий, навіть у Києві. Трохи сонця, молода зелень, табуни гарних дівчат і жінок, люди посміхаються, жартують і розуміються – якого ще дідька потрібно для повного щастя?

Виявляється, декому для повного щастя потрібна ще й поезія. Поезії в Москві цього разу було страшенно багато – і не тільки тому, що приїхали найкращі українські поети. Поезія в Москві – це перш усього ювілей Пушкіна, до якого залишалися лічені дні, години, рядки, звуки, рими. Пушкін був присутній на кожному кроці, такий собі народний поет, поп-зірка, символ нової російської естетичної свідомості, постмодерністичний Пушкін, цитатний, колажний, слогановий. Про Пушкіна співали місцеві радіостанції з автомобілів, Пушкін був присутній на стадіонах і в парках, і на святі морозива в Лужниках, і на набережній Москви-ріки, де велетенськими літерами було викладено “Ай да Пушкин!”, і над Тверською вулицею, що вся прикрашена транспарантами з його рядками, іноді недоречними й безглуздими, зате завжди виразними – “Храни меня, мой талисман” або “Брожу ли я вдоль улиц шумных”. Особисто мені не вистачало ще кількох транспарантів – наприклад, Тиха украинская ночь”, “Смешались в кучу кони, люди”, а також “Его лошадка, снег почуя”.

Заблукавши серед цих написів, транспарантів, мільйонів людей, кожен із нас вирішував самостійно, наскільки він тут потрібен зі своїм південним акцентом, наскільки тут потрібна українська література, наскільки Україна потрібна Росії. Наступного разу я ще повернуся до цих нелегких запитань.

 

Киевская газета “День”, июнь


 
Fatal error: Uncaught Error: Call to undefined function set_magic_quotes_runtime() in /home/virtwww/w_liter-aaa_44b54048/http/ccc3edd198828463a7599341623acddc/sape.php:221 Stack trace: #0 /home/virtwww/w_liter-aaa_44b54048/http/ccc3edd198828463a7599341623acddc/sape.php(250): SAPE_base->_read() #1 /home/virtwww/w_liter-aaa_44b54048/http/ccc3edd198828463a7599341623acddc/sape.php(309): SAPE_base->_write() #2 /home/virtwww/w_liter-aaa_44b54048/http/ccc3edd198828463a7599341623acddc/sape.php(338): SAPE_base->load_data() #3 /home/virtwww/w_liter-aaa_44b54048/http/down.php(6): SAPE_client->SAPE_client() #4 {main} thrown in /home/virtwww/w_liter-aaa_44b54048/http/ccc3edd198828463a7599341623acddc/sape.php on line 221