Конкретна мова – велика та не єдина батьківщина літератури, що існує цією мовою. Є ще й свідомість авторів, багато з яких – “Порушники”, які прийшли з-поза меж цієї мови, культури, ментальності; свідомість, яка зусиллями своєї творчої волі поєднює декілька світів, увиразнюючи цей синтез для інших, змушуючи іх здивуватись і захопитись синтезованим нею простором.

Чи був би аргентинець Борхес Борхесом, якби не провів у Європі юність, а Кундера письменником чи не № 1 за інтенсивністю перекладацького інтересу (з живих сьогодні), якби народився й сформувався там, де живе, а не у чеському місті Брно? Чи був би Бродський тим, ким він є зараз, якби не зумів, перебуваючи у вигнанні, поєднати найцінніші надбання російської та англомовної поезії, створивши цим самим нову поетичну площину? Звісно, не слід перегинати палицю й твердити, що лише подібна доля є запорукою справжньої літературної якості. Та все ж.

Однак я трохи відійшла від теми. Хоча менше, ніж могло би здатися на перший погляд. У морі неможливо розрізнити принесене кожною з рік, що впадають у нього. Та якби Сорочинці знаходились не біля Полтави, а десь біля Костроми, великий російський письменик Гоголь, напевно, б не написав “Вечера на хуторе близ Диканьки”. Може, й повісті “Нос” не написав би. А Шевченко, можливо, ніколи б не став великим українським поетом, якби не життя в Петербурзі. Адже, як зауважив хтось із філософів, побачити вітчизну у вірному світлі можна лише тоді, коли опинишся поза ії межами. Анна Ахматова була б іншою, як би не була А. Горенко. І так далі. Подібних прикладів можна перелічити чимало. Географічна (вічна), ментальна (надто фатальна), мовна (дещо умовна), історична (аж істерична) близкість України та Росії детермінують хронічну й глибинну небайдужість їхніх культур одна до одної. Нитка цієї великою мірою об’ективно спричиненої небайдужості неперервна. Навіть якщо ми раптом вирішимо не взаємодіяти – нічого з цього не вийде. Знайдеться хоч один якийсь зухвалий студент, який контрабандою здобуде прозу Пєлєвина або Єрофєєва й читатиме з ліхтариком під гуртожитською ковдрою десь у Коломиї чи Дрогобичі. Й обов’язково знайдеться якась псковська чи воронежська інтелектуалка, яка знайде спосіб оволодіти томиком Жадана або вибраним Іздрика, навіть якщо ці автори будуть заборонені Державною Думою Росії.

Взаємодія буває різною. Важливо, що вона визначалась взаємопошаною, взаємотерпимістю, взаемодоброзичливістю.