Форум видавців у Львові – 2003: публікації

 

Iгор Сiд на Форумi видавцiв. Львiв, 12 вересня 2003. Фото Галини Родиної.Iгор Сiд:
«Мефiстофельска пастка українофiльства»

Iнтерв'ю Галини РОДІНОЇ
для часопису "Книжник-Review", Київ:
№18, вересень 2003

Багато разів під час офіційних церемоній і в кулуарах Форуму видавців у Львові звучали захоплені вислови й компліменти московських гостей на адресу українського книгарства. Йшлося і про гарно видані книжки, і про цікаву літературу, про модне нині українофільство, ба навіть про бажану українську культурну експансію в Росію: «Хоча це й з області фантастики». Більшість слухачів тих текстів, сп’янілі від успіху, дарували промовцям «бурниє аплодісмєнти». А мені чомусь подумалося про те, якою небезпечною буває ота російська любов. Руській чєловєк може й задавити в пристрасних обіймах любові предмет свого кохання. А з іншого боку – хто зна?! Поганий мир – завжди краще гарної війни. Можливо від тої любові насправді народитися цивілізоване дитя взаєморозуміння? Може інтеліґенція України й Росії, об’єднавшися, разом подолають культурне зубожіння своїх народів? Може обмін інтелектуальною енергією оновить кров літературної творчості з обох боків? Відтак пішла із запитаннями до одного з гостей-українофілів.

Біографiчна довiдка:
Iгор СIД. Поет, есеїст, перекладач. Виконавчий директор Росiйсько-Африканської дiлової ради. Iнiцiатор Боспорського форуму сучасної культури в Криму, керiвник Кримського геоПОЕтичного клубу у Москвi, в рамках якого провiв бiля 200 лiтературних та культурологiчних акцiй, у тому числі (разом з есеїсткою та перекладачкою Анною Бражкiною) – перший росiйсько-український лiтературний фестиваль «Пiвденний акцент» (1999) , а також презентацiї творчостi багатьох сучасних українських письменникiв. Автор перекладів на російську" (разом з А. Бражкіною) роману Ю. Андруховича "Перверзія, поезій Г. Петросаняк, С. Жадана.


      – Ігоре, поясніть, будь ласка, що то за звір такий – українофільство в Росії? Це – природне явище, чи штучне утворення?

      – Ну, по-перше, де є хоч маленьке «фобство», там завжди розквітне відповідне «фiльство» – з любові частини суспiльства до опозиційності та оригінальності. Проте впевнений, що головне в нашому феномені —інтелектуальна чесність: з’являється щось нове (скажімо, «н’ю вейв» української словісності), ти з ним знайомишся; а зустрівши щось якісне й гармонійне – як правило, відразу в це закохуєшся... Тому ваших авторiв сприймають у Москвi зi зростаючою прихильнiстю та симпатiєю. Активно перекладають поезію та прозу Анна Бражкіна, Андрєй Пустогаров, Ніколай Вінник та інші… Особливо в Москві шанують Сергія Жадана та Юрія Андруховича. Далі – більше. Взагалі українофільство в Росії – явище не постійне, але вже традиційне: згадаймо шалену популярність «Енеїди» Котляревського в Петербурзi початку 19 столiття…

      – Чи не є нинішнє українофільство черговою пасткою для довiрливих українцiв?…

      – Ось-ось. Саме з таким настроєм вперше приїхав до нас Андрухович у 98-му. Судячі з «Московiади», Бiлокам'яна аж нiяк не асоцiювалася в нього з затишком та душевним комфортом. Хоча, за текстом його власного роману, русофобiї, точнiше, москвофобiї, у Отто фон Ф. незрiвняно бiльше, нiж українофобiї в його оточення… Потiм були iншi вiзити Патрiарха до Москви... Тим часом проза Андруховича все бiльше припадала до смаку тубiльцям. Останнього разу публiка хiба що не носила гостя на руках. Тут хочеш чи ні, а врешті розчулишся… (Оце й є москальско-мефiстофельска пастка.)

      – Чому саме наприкiнцi 90-х, а не раніше Ви зацiкавилися українською лiтературою?

      – Тут є передiсторiя. У першiй половинi 90-х я тричі влаштовував у Криму фестиваль «Боспорський форум», де брали участь представники усiх генерацiй сучасної росiйської лiтератури – вiд Iскандера й Аксьонова до Кiбiрова i Звягiнцева. I мiй консультант з адміністративних питань (бо ж я до цього бойового хрещення був типовим безпорадним та неорганiзованим поетом), музикант i великий арт-менеджер Iгор Курилiв, франкiвець за походженням, пiдбив мене запросити свого старого товариша Юрiя Андруховича. До того ж на якiйсь конференцiї в Ялтi рухiвець зi Львова Олег Невелюк подарував менi роздруковку андруховичевої «Iндiї»… Я з насолодою читав собi у голос довгi магнетичнi рядки i думав: перший український учасник, i вiдразу – живий класик! Але анi в той рiк, анi пiзнiше, Патрiарх не приїхав: першого разу був заангажований конференцiєю в Нiмеччинi, а другого —лекторством у Польщi. I лише через кiлька рокiв вдалося висмикнути Юрiя з його трансконтинентальних маршрутiв i зробити авторський вечiр у Кримському клубi, де вiн прочитав есей про «станiславський феномен», а ми з Анєю Бражкiною загорiлися зробити презентацiю цiльного явища в Москвi…

      – Чи були самi ранiше в Українi?

      – З часів переїзду до Москви в континентальній Українi був тричі: на iмпрезi «Смолоскипу» в Києвi у 95-му, у Франковську на сорокалiттi Андруховича в 2000-му та ще двi доби в Києвi нинішнього травня. Кожного разу – це якась яскрава феєрiя з калейдоскопом поетичних фiзiй. Березень 2000-го запам’ятався окремими кадрами: Патрiарх у нетрях величезної барвистої риби, Покальчук, що професiйно спiває щось англiйською, Жадан у революцiйнiй сорочцi, сумно-самотнiй серед калейдоскопу Екзегет Єшкiлєв…

      – Чи iснує, на Ваш погляд, i в чому полягає рiзниця мiж сучасними лiтературними колами українським та росiйським?

      – Принципова рiзниця має вiдношення швидше до параметру «великого стилю»: у вас зараз розквiт постмодерного дискурсу, з яскравими рецидивами модерну, i взагалi розквiт. А в нас постмодернiзм ще кiлька рокiв тому приївся всiм до чортикiв, до того ж, лiтературнi клуби як явище впали у явний колапс. Відверта криза лiтературного життя – але це не поширюється на особистий рiвень. Пересiчний росiйський письменник – у такiй самій латентнiй вiчнiй кризi, як i ваш.

      – Що можете сказати про книжки-лавреати Форуму?

      – Майже цiлком завдоволений вибором журi. Шевельов – це не тiльки епохальне видання, але й, як на мiй смак, захоплююче читання. Шкода, що не було обрано книжки десятирiччя, «Iсторична фонологiя української мови» вповнi могла б стати такою «книгою книг»… «Феномен Швейка» – видання блискуче, але все ж таки просто переклад, не бачу в цьому якогось значного вчинку з боку видавництва. Що до «Казок туманного Альбiону», то можна пишатися, маючи таких художникiв-iлюстраторiв, як Єрко! З ними можна завойовувати зовнiшнiй ринок, – i наскiльки мені відомо, «Альбiон» вже – принаймнi в Росiї – продається. В номiнацiї «Художня лiтература» - здається, «Дванадцять обручiв» Андруховича не зайняли першого мiсця лише через протестний настрiй деяких членiв журi: «скiльки можна вже писати кращi книги року?». Дещо здивований байдужiстю журi до чудових книжок Сергiя Жадана…

      – Ви ж працювали у складі журі?!

      – Так, і на власний подив, навiть впливав на деякi рiшення. Пiдтримав, переконуючи колег, кашалотівську «снодiйну» книжку-подушку «На добранiч!». Виступив проти запропонованої версiї перекладу «Тараса Бульби»: Гоголь – то не просто кращий росiйський письменник 19 столiття, вiн є безумовно українським письменником, що писав росiйською. Чи ж можна таку суто українську, спiвучу фразу: «Степь, чем далее, тем становилась прекраснее» —так обрубати у перекладі: «Степ дедалi гарнiшав»?! Якщо вже повертати Гоголя до України, то вже робити це адекватно i, вибачайте, професiйно… Взагалi пережив справжнє пiднесення: вiдчувалося, що члени журi усвiдомлюють свою вiдповiдальнiсть за вибiр, який сприятиме формуванню громадського смаку, впливатиме на визначення прiоритетів видавничої справи… Вiдчувався зв’язок мiж рiшеннями журi та подальшими шляхами культурного розвитку України – унiкальне почуття, якого менi бракує в Росiї. Може, особливiсть полягає в масштабах території та кількості населення держави, але менi здається, що в Українi оптимальна ситуацiя для впливу окремої особистостi на подальшу iсторiю… Чому це, як правило, не реалiзується – iнша справа! В Росiї ж… Її неосяжнi простори зводять нанівець усi твої вболiвання та суспiльнi труди: те саме, що висiкти море чи оголошувати накази Солярiсовi…


До росiйської версiї

Оригiнал на веб-сайтi "Книжник-Ревю" (укр.)